“Промінь розщеплює зруб і вино каламутить”
Промінь розщеплює зруб і вино каламутить,
вузить зіниці, жолобить лице.
Думка глибока, добувшись до суті,
хрестики ставить твердим олівцем.
Тріщина вуст вже давно кровоточить.,
ящірка крові хутко біжить,
тиснеш ти соки, до слади охочий,
з вічних ремесел знаєш лиш — жить.
Думать про завтра — прагнути втіхи,
променем нуритись в простір єства
і добувати, як зерня з горіха,
тільки ж дива та тільки ж дива…
Думка — це що, наповіщо, ізвідки? —
сховок марнот чи криївка оман?..
Сприкрилось хрестиком ставити мітки:
тирлич, двидерево чи дурноп’ян…
Не обізветься — клич, хоч надсядься —
жодна рослина і жоден пташок.
Думка найвища відбилась в ознаці,
в кожну долоню вгативши гвіздок.
***
