“прощай гаутамо”
прощай гаутамо я нині до замку дійшов
корона спітніла на лобі опалому в дріж
на босих дорогах знайдеться мій ликавий шов
на горлі старому відчиниться лаковий ніж
я знидів шукати — є вищі за слово думки
в провальному сіні яке приросло до межі
та назви жінок поза мною несли як вінки
потворні поети мої довголюбі вужі
мистецтво — насилля над світом що нас за людей
тримає донині а нам аби гризти краї
а день на тім боці такий як і нинішній день
рої на тім боці такі ж як і наші рої
і час — лиш перелюб лиш крадений келих вина
де зморений солод на на синьому вітрі гірчить
прощай гаутамо я вип’ю цей замок до дна
а море зачиню і небо зачиню і цить
