Ре мінор
Завирувала осінь, закружляла,
Меланхолія тихцем на плече лягла,
І в ре мінорі птахи заспівали,
Встаючи з озера на два своїх крила.
Тумани сірі огорнули місто,
І на душі лежить давно хандра
Дівочих дум розірвані намиста
Злітають із плечей, немов літа.
Давно не видно промінця від сонця
І сплін у душі людські завітав,
Похмура постать притулилась до віконця,
Їй душу морок павутинням обсотав,
Десь за рікою залунала скрипка,
Підспівуючи вітру в унісон,
Нагнулась від пориву липка,
Їй клен нашіптує тихесенько шансон.
