Спокій Людоччин руїню,
Й суччину її гординю
З порохом кальни́м мішаю,
І жаліть не поспішаю.
Так я висміюю потрошку
Пустотливу сюю рошку.
Хай ридає без угаву
Й посере́д потоне ставу.