Ровена
Тікали від грішного світу
Й церков нечестивих множин
Ісак, його жінка і діти:
Близнята, дочка, один син.
На краї самім пересілку,
Де в бік оперався їм ліс,
Здобули стареньку домівку
І двійко паршавих кіз.
Щовечора і при вітці,
Щоб не хворів, земля родила,
Жеврів ліхтар, молились всі,
Ліс пустував, вечеря стила.
А на колінах у хліві
Найстарша між дітей - Ровена,
Схиливши голову в мольбі,
Розпачливо шептала в темінь:
“О, чесний Господи, прости
Мої гріхи за день минулий,
Від бід і горя сохрани,
Верни від нас усяку бурю…”
***
Послала в день насушний мати,
Біля потОка у воді
Ровену з дітьми постіль прати,
Щоб в користі зростали ті.
- Ти грішник?- мовила до брата.-
Як так ,то в чім твій перший гріх?
Я грішний з лона, казав тато.
Я- слід Адама, його ніг.
І лиш смиренні і благі,
До Бога чесні з ним зостануть,
А зло в пекельному вогні
І все лихе в ту ж мить розтане..
-Ти вивчив. Скажу,молодець,
Хвалити буду між людей
І Бог облегшить твій кінець.-
Прижала брата до грудей.
Ровена знала вже тоді,
На що глядіє часом братик.
Тіла звабливі молоді,
А груди ,щоб до них прижати.
МЕрсі- найменша з близнят,
В кущах ловила біса,
Мичала до ягнят
І звала відьму з лісу:
-Я - відьма, відьма, кажу!
Я знаю лихі чари!
В ту мить на місці зляжеш
Вівцею із отари!
Гатила гіллякую воду,
Худобу нещасну лякала,
Шукала найглибшого броду,
Ровену добряче дістала:
-Ти знаєш, люба сестрице,-
Вела красуня далі,-
Я - відьма блідолиця,
Біжи скажи це мамі!
Я зжеру твої мізки,
Омию тіло кров’ю,
А нутрощі до миски
Мішатиму з корою.
Я вип’ю твою душу,
І вичавлю ці очі,
Ще й пальчики відкушу...
Явлюся серед ночі!
Втопили сльози личко
І крик зірвався лютий-
Мерсія невелика
Вмить кинулася в люди.
***
Ровена разом з братом
Провірила капкани,
Що їх розставив тато,
Та мабуть ще зарано.
Та хитрий ум дівочий
Кепкує, прату каже:
-Заплющ, мій любий, очі,
цікаве щось покажу.
Ровена швидко зникла,
Знайшла назад дорогу.
До жартів було звикла,
Залишила самого.
Шукали нещасного Яна
Всі троє старшини сім’ї,
Блукали чужими полями,
Носили повсіль ліхтарі.
***
Ровена знаходить брата.
Брудного, зовсім без тями…
Кличе, як може, тата,
Просить мовчати мамі.
-То що там. мій синку, стало?
Чому ти , мій любий, плачеш?
Розваг у нас замало,
Я грушу наче бачив…
Кричав від болю син,
Він марив, мов прокля′тий!
З гортанних півглибин
Почав сестрі казати:
-То не вискалюй зуби,
Ти ж перша обіцяла!
Мені давно вже люба
Твоя, сестрице, пара.
Я теж не обділюся!
Дістав з грудей кривавих
Одну єдину грушу,
Тримав в руці кістлявій.
Це ти! Я знаю, ти!
Господь мене обіймає,
Ісус зове прийти,
В крові своїй купає!
Я люблю , люблю тебе, Боже!
Прийми мене, прийми!
Я - грішник в тухлій кожі,
прости мене й люби,
Як я тебе. І в сяйві
Зустрінь мене в раю! -
Він марив… Слово зайве…
І гаснув на яву.
-Мамо, це була Ровена!-
кричала МЕрсі щодуху.-
Вона - відьма страшна зелена,
Хотіла відгризти руку!
-Ровена зізналась сама.-
казав другий з близнят.-
Це, певно, була вона.
Здійснила страшний обряд.
-Я не виховав жодного зла!-
Кричав від втрати Ісак.-
Хто завгодно, але не вона!
Святий Боже, подай мені знак!
І побачив у відчаї батько,
Що у всіх із його дітей
Руки вмащені кров’ю гладко
І сочаться жуки із очей.
І вжахнувшись від їх лиця,
Він запер їх на ніч в хліву,
Щоб дістати всьому кінця,
Щоб спастися дружині й йому.
***
Ось над лісом піднялася ніч
-Мерсіє, я ж жартувала!
-Ровено, тут інша річ,
Я б жаліти тебе не бажала!
Чорний цап нам казав якраз,
Що вбивши навперед Яна,
Ти прийдеш опісля по нас,
Щоб брехали ми з братом мамі.
І в хліві стало темно й пусто.
Тож прокинулась дівчина швидко
Від легенького зовсім хрусту,
Ніби рвалися вовни нитки.
Гола потворна жінка
Доїдала останки дітей,
Лиш стікали криваві відтінки
Із провислих старечих грудей.
І здійнялося вранці сонце,
Повтікали до лісу жахи.
Не повірили власній донці
Її рідні і добрі батьки.
Тут ридала Ровена при смерті
І благала чорного Білла:
-Я не мала так рано померти
І побачити всі ці могили!
Чорний цап не відразу мовив:
-Хочеш щастя ,як Якуб і Мерсі?
Я б, звичайно, тобі дозволив,
Та це легко - взяти і померти.
Хочеш грошей, слави. життя?
Вбий батьків,бо вони б тебе вбили!
Роздягайся і станеш моя,
Моя жінка на вік єдина.
Розумієш, Ровено, життя-
Це найменша з моїх вимог.
Подаруєш мені дитя
І закриємо весь цей торг.
Ну а як там твій братик Ян?
Він не знав що в кінці обере.
Між людьми, як дурний бур’ян!
Хотів грушу, щоб вразить тебе.
Ох, він вразив,хіба не так?!
По умові, тут все по умові!
Ну а батько твій бачив як знак
Ріки крові. Дитячої крові.
***
Вона вбила своїх батьків,
Тіло вмила в холодній воді.
У струмку, що недавно бринів.
А сьогодні ті води німі
Мовчать за пам’ять і нині,
Як монумент,як свідок дій,
Що велична і добра людина-
То найгірший, з відомих нам, звір.
***
На одній із ринкових площ
Разом з хлопчиком і чоловіком
Ровена спіткала дощ,
Як спіткало колись її лихо.
І смаглявий дужИй чоловік,
Наче добрий турботливий татко,
Мав копита чомусь замість ніг
І рогате голубив дитятко.
Прокляття їй... Ба ,може, дар?
Відтоді Бога не молила.
Розпачливо жеврів ліхтар,
В новій сім’ї вечеря стила.
За мотивами х/ф "Відьма" 2016
