Рожевих уст твоїх світанок
Рожевих уст твоїх світанок,
Рум’янця ніжний оксамит,
І наших мрій метеорит
Розтане, коли прийде ранок,
Лиш сяде сонечко на ганок,
А місяць втопиться в Дніпрі,
У ранньозоряній порі
Чигає вже на нас розлука,
Що крає серце без ножа,
Знайома наша, не чужа,
Щодня їй подаємо руку,
Впускаючи криваву муку,
Бо нам по-іншому не можна…
Від цього кожна мить тривожна,
І серце обіймає страх,
А раптом зорі втратять блиск,
І аспідний бісівський виск
Злякає долю в небесах,
І місяць упаде на дах…
Над прірвою йдемо по лезу
Хиткими кроками, тверезу
Згубили голову давно,
Від почуттів змутніла пам’ять,
Від дотику шаріє рам’я,
Труїть свідомість мов вино,
А доля грає терезами…
Та я тебе не відпущу,
Хоч меч блисне над головою,
Пірну у вир лиш за тобою,
Моя ти магія дощу,
Ти лук, я ж буду тятивою.
Нас осудити не посміють,
Спокуси гріх не осквернив
Душевних неозорих нив…
Вітри рожевокрилі віють,
Нас соловейко пробудив,
При ізгасаючій імлі,
Ми сповістить батьків ішли.
Нас повінчала тиха ніч
Палку сховала нашу річ,
Нас повінчали ясні зорі,
Душею щоб були прозорі,
Нас повінчав смарагдів сад,
Що слав нам сотні серенад,
Нас повінчало сонце красне,
Кохання наше не погасне,
Нас повінчала Україна
В ім’я Отця, і Духа, й Сина.
