сам подумай
сам подумай
як би я сказала тобі про те, що всередині мене злива?
що спинити цю воду напевно вже й неможливо
що вода ця плескає усі мої щастя і горе
і ніяк не дозволить забратись на сушу, нагору
сам подумай
як би я сказала тобі про те, що коли ти мені не пишеш
я втрачаю усе
й перетворююсь в чорну тишу
до якої не знайдеш ключів, ані слів, ані входів
яку збили машини й задавлюють пішоходи
сам подумай
як би я сказала тобі про те, що мені бракує твого лиця?
що немає цим бракам ні краю ані кінця
що не вмію стирати із пам’яті все живе
що чекаю доки воно саме вляжеться й заживе
сам подумай
як би я сказала тобі про те, що дуже боюсь?
знаєш, напевно, тому я так мало говорю й так багато сміюсь
напевно, тому ти так часто говориш про головне
напевно, ти просто знаєш як рятувати мене
