Сидить дівчи́на і баламутить ногами воду
Сидить дівчи́на і баламутить ногами воду,
Ранкова пора завершує свій тривожий танок...
Квіти шепочуться: ще бо зроду
Не бачили у очах людини померклих вогнів ясно-синіх зірок.
Сидить дівчи́на і баламутить ногами воду,
Вітер трепитливо торка її втомлені плечі,
Сонце спішить зігріти цю, оточену холодом, постать...
Не встигне - терен болю проріс з її серця.
