“Синіє обрій, як стіна фортечна”
Синіє обрій, як стіна фортечна…
Так що таке скінченність безконечна?
За колесом ще котиться луна,
за голосом — хуртечна пелена,
за скрипкою — струна, як павутина,
і в подмухах летить дрібна пилина,
і де межа, куди душа долине?
Учора снились гори — певний знак —
на павутинні піднімавсь дивак,
сотався вперто, зір піднявши вгору,
де безконеччя зяяло прозоре…
Крик розбудив, як падав стрімголов
отой дивак. І захолола кров.
А глибина, якій не знати дна,
все спростувала:
є межа ясна.
***
