СЛЬОЗИ ОСЕНІ
За чим ти, осінь, гірко плачеш,
Невже в житті щось не вдалось?
Чи хочеш щось переіначить,
Бо дуже хочеш, щоб збулось?
Чи сльози ллються мимоволі,
Як це буває у жінок,
Що докоряють своїй долі,
Що не збулась одна з думок?
Це ж ти одна у тому винна:
Стоять оголені ліси,
А ти все плачеш, як дитина.
У них пробачення проси.
Летять кудись, дивись, лелеки,
Кидають з болем рідний край.
Важа дорога і далека...
Тебе не лаю.. Зачекай!
Я все ж люблю тебе за ніжність,
Душі твоєї глибину..
Що ти в думки приносиш свіжість..
Чому ж все ж плачеш, не збагну?..
З тобою плакати не буду.
Нащо розводить мокроту?
Не піддаю тебе осуду,
Люблю тебе все ж золоту...
