З присмаком першого цнотливого раннього снігу,
З присмаком першого цнотливого раннього снігу,
який опав на уста та розтав від теплого подиху..
З почерком нових творців, яким пишуться дивні книги..
Вона вийде до знайомого міста та чекатиме поштовху.
Міксуватиме гострі думки у балансі з ніжними мріями.
Вона знає, що просто так ніхто не народжується,
навіть коти..
Поки ти називатимеш кроки свої безнадійними,
вона буде гадати своє призначення (віриш?) в тобі!
Ти вже пам'ятаєш амплітуду рухів її нафарбованих вій
і назубок назвеш серед ночі її 48 родимок.
Ось знову крокуєш до неї, нумо, не бійся, не стій!
Чому стоп?
Ти знов побоявся злетіти з її сходинок?
А вона буде містом ходити рахуючи злотоцінні посмішки.
Рідкі щирі люди вже не сміються на Всесвіт.
Її розум крутить думки, а мрії, нажаль, стоять все навколішки...
Їй здаються шляхи з тобою ніяк вже не перехресні.
Ти також, як вона, колись падав, розбивши коліна,
марлею рваною серце мотав, руками вібруючи.
Ось і в цьому набридлому страху твого є справжня та ясна причина
важко наново вектор обрати, біль до кінця не зруйнуючи.
Та що їй, що тобі може сонце сьогоднішнє в вуха крізь ноти нашепче..
Не треба самому себе намагатись златати шматками самотніх полотен.
Разом зі щирим серцем здаються всі біди, повірте, легше,
чи заради страху варто щастя лишати на потім?
