Сніг
Довкола сніг лежить, не видно сонця,
а небо плаче й моросить,
ми двоє сидимо біля віконця,
ми двоє хочемо любить...
Ми дивимось у свої гаманці
і сподіваємось знайти квиточок,
щоб руку поєднати у руці,
відкрити насолод замочок.
Ти з'явишся в моєму сні,
прийшовши лиш на декілька хвилинок,
і даруватимеш мені
свій погляд - наймогутніший учинок.
Він - промінь затишку, у ньому тепло,
і мабуть шкіра вже горить,
та хоч вже тіло моє стерпло,
а серця стук і досі ще звучить.
Як мало ж тут мені тебе,
і тиждень, як і сім століть,
і він здається не мине,
без тебе - листя не шумить.
Без тебе сніг не зійде,
не вилізе з землі травичка,
вода із джерела не потече,
не полетить з гілля синичка...
Ти все зупиниш і час зупиниш теж,
і люди не поїдуть на пустих машинах,
лиш їде потяг, який не має меж,
любов несе він на залізних шинах.
З дверей впаду і прямо на перон,
і очі підведу злегенька,
там - ніжки, про які був сон,
і руки, і обличчя теж миленьке
Земля не встоїть на китах,
бо без кохання світ не зможе
із серця виганяти страх,
що чорне біле переможе.
Та чорному не місце серед світла,
а сумнівам не місце у сумлінні,
бо з-поміж сірості лиш ти помітна,
тому що, в мене не кидаєш ти каміння.
Не йди...залишся...трішки ще побудь,
але ти йдеш, залишивши мене одного,
будильник продзвенів, проспав вже я мабуть,
та образ не забув обличчя твого.
