Сонет 6
Небес холодний океан опалом грає,
Яріють калинові гребні сірих хвиль,
Змішались у контрасті лютім шторму барви
Й пролились камуфляжем на костелу шпиль.
Безсонні п'яні ночі з спокоєм порвали...
Зневірившись й не докладаючи зусиль,
Плететься муж, в якім чесноти повмирали,
Просякнувши етилом аж до сухожиль.
Не там шукав себе, і не себе знайшов ти...
А все десь поблизу було і вочевидь...
Дарма дозволив Божий Глас в собі збороти...
Роки пройшли, й все ж не зумів собі простить,
Та Бог усе простив, промовивши з Голгофи:
"Я ні на мить не припиняв тебе любить..."
18.12.2019
