СпоГАДИ
СпоГАДИ
Озброєні розпачем,
пачками ротменсу,
хапаючи поручень
старого автобусу,
роблячи вигляд
стійких та нездоланих,
у вікнах застигли
погляди зморені.
Таких може бути
і сотні і тисячі
всі кимось забуті
без долі полишені.
Дивимось в небо,
копаючись в пам'яті.
Знаєм - не треба
та цьому не зарадити.
Залежність триватиме,
асоціації - битимуть.
Фото можна порвати,
а з серця як викинуть?
Навушники - втеча.
"На наступній, будь-ласка!"
Одні й такі самі речі,
Але зараз так важко.
По іншому ходиш,
гадаєш по іншому..
У дрібницях знаходиш,
що хотілося б знищити..
Знов мов ошпарений,
свій розум отрушуєш.
Як тільки згадаєш -
світ вже не слухаєш..
Вже в дорозі назад..
Цей день - тридцять шостий.
А ти й досі летиш,
з уявного мосту..
Ротменс закінчився,
розпач вже звиклий..
Механізм не зумівся,
Мазохізму уникнути..
