Аль-Фарабі
Багаті землі Казахстану
На видатних своїх синів.
Я від пошани навіть встану,
Щоб світ від гордості бринів.
Збігають дні, минають роки,
Тисячоліть зникає слід.
Але несуть в серцях нащадки
Аль-Фарабі вагомий плід.
Тарханом людство все пишалось,
Що мудрі висловив думки,
Його ім’я закарбувалось
В житті народів навіки.
Шляхами спраглої пустелі
Аль-Фарабі прийшов в Багдад,
Здолавши всі препони й скелі,
Відкрив для себе знань каскад.
Літали чорні над ним круки,
Наве́сти прагнучи жахи,
Від заздрості звивали руки,
Зо світу марили звести.
Поклавшись на веління долі,
Аль-Фарабі вперед іде.
І вже в Дамаску, на роздоллі,
Сади безкраї стереже.
У пошуках таїн науки
Тархан мандрує по світах,
Великих мудреців здобутки
Несе кипчак в своїх думках.
Великий син степів казахських
Культурні збудував мости,
Розумним словом, добрим ділом
З’єднав народи навіки́.
