Ти
Ти можеш хоч на хвильку прилягти,
Ти можеш не писати кілька років,
Ти можеш все забрати і піти,
Мене розцілувати з усіх боків.
Ти серце можеш викинуть моє,
Ти губи мої можеш цілувати,
Ти ткач, що мою голову снує,
Ти спогад, що у мене не забрати.
Твої прекрасні очі наче в сні,
Я голову на відсіч можу дати,
Аби не дали ще колись мені,
Нагоди твої губи цілувати.
І навіть сонця раннього нема,
Але біжу від світу та подалі,
Куди мене загнала голова,
Туди вона мене жене і далі.
Єдине, що залишилось в тобі,
Той спогад, що і досі все тримає,
Той теплий і останній наш обід,
Такий, якого більше не буває.
