Ми з вами ніхто,
ніби щось незбагненне,
спокійними кроками
йдемо в пітьму.
І ніби шаблі,
що блукають по небу,
в безодній спокусі,
втрачають вагу.
Пелюстки троянд,
що так пахнуть вороже,
все ваблять до себе,
ніби в пастку жалю.
І купа кісток,
що лишились від лева,
нагадують всім,
про плин часу в бою.
