Уявляєш?
Уявляєш? Травень, година шоста, і призахідне сонце гладить вікна,
а автобус котить собі на захід, несучи тебе до рідного міста.
Ти ніколи в ньому не будеш гостем, твоє місто – вічне, і ти в нім – вічний;
ти ніколи там не відчуєш страху. І тебе повітря в обійми стисне.
І тебе вітатимуть всі будівлі, кожна вулиця, кожна зустрічна птаха!
І тобі радітимуть навіть люди, що з тобою будуть ділить дорогу.
І тебе зустріне вітальним співом чистий вітер, що овіває захід…
І у цьому місті ти просто будеш.
І ніхто не спитає тебе, для чого.
