В день молодого сонця, коли в росі трава”
В день молодого сонця, коли в росі трава
й під голову лежачу вода не підплива,
коли очима в’яжеш повітря у вузли,
усі свої похибки безжально спопели.
Свою умовну міру, якою міряв світ,
усю свою зневіру, струмливий в жилах лід —
усе відкинь, зречися, махни на все крилом
і серце, наче списом, протни сухим стеблом,
бо як же жити далі, якщо в тобі нема
ні ґанджу, ні печалі, а чистота сама.
***
