Вдовине (Повоєнне)
Синіє до хати зозулине око,
сирітно, незатишно, зболено так,
що чашка в руці перехлюпує соком,
вростаючи гостро в кулак.
Оце ж бо твій дім, самото-удовице:
побілені стіни, долівка німа,
крок ступиш — і зяє безодня-криниця,
вода невтоленна, шалена зима.
Оце ж бо твій дім — погніздовище суму,
де дві горошини до стелі ростуть,
де дві намистини — аж болісно здумать —
ще й досі на шиї вишнево цвітуть.
***
