Вічний (259)
Я вічний син змарнілої землі,
окропленої кров'ю сотні років.
Де всі птахи, що виснуть на гіллі
при пам'яті від тих жахливих кроків.
Я вірний син землі, що лиш моя,
заплаканої ріками тужливих.
Та не чиясь, сусідів, чи царя,
моїх батьків, і пращурів сміливих.
Я новий син вже давньої землі,
ослаблої від голоду та болі.
Але незламність на своїм крилі,
всю понесу в нові дороги долі.
