Від тебе збожеволієш за мить
Від тебе збожеволієш за мить,
моє минуле! Що ж ти серце краєш?
Так хочеться туди,де не болить,
де забуття здається справжнім раєм.
Сто кроків по гарячому піску
і я вдихаю рай на повні груди.
Корабликом картонним всю журбу
у Чорне море відпускають люди.
І починають заново свій путь.
А час разом із хвилями тікає,
тут чайки із долонь його клюють
і сіють за рожевим небокраєм.
Як дивно – скільки сили в цій воді,
що найчерствішу душу захвилює,
а ще дивніше – чайка на крилі
відносить мою тугу за минулим.
Цікаво: по периметру води
куди приплине мій життєвий човен?
Нарешті я прощаюсь назавждИ
з своїм минулим,та ніяк не з море