Відбитки..
Відбитки..
У кожного свої є відбитки..
У серці шматки загрубілої памяті.
Не поможе
забити, пустити,
помститись..
Вони у безсмертя,
як в шкіру обтягнуті..
Сухі та так голосно тріскають
з дотику..
Вулканами рвуть наззовні
з середини
ярісно..
Треба з реальності тільки
крапельку поклику,
щоб щит став прозорим,
тонким та беззахисним..
Може з часом перестануть ті бити
грізні вулкани..
І крики на дні мого серця
навіки затихнуть..
Прибере свої пам'ять із сумом
кайдани
та в обіймах життя моє
нове
наново затисне..
Будуть тріскать ті шрами
тільки коли я захочу..
Треба іноді дати їм вихід назовні,
тепер розумію.
Хай хоч іноді щоки солона вода
мої точить,
так шрами грубіють,
грубіють й грубіють.
