Він мій струс мозку,
струс серця.
Нудить від нього.
Кривить від нього.
Де сенс тут?
Роздерті всі мови,
всі рухи, всі мантри.
І вперті думки
не дают мені спати.
Роздати б комусь,
поділити би навпіл.
Я скоро зігнусь!
Знайти би на мапі
те місце де сонце
ціну якусь має,
Комусь б розповісти,
як серце вмирає.
Вже досить! Доля, пусти,
вже не можу.
Я хочу цвіти, а не гнити
тим паче від нього.
