За кулісами
В кімнаті надто багато світла
Він затягує вікно блякло-зеленою шторою.
Кімната тьмяніє. Саме таке у нього відчуття, —
Відчуття півсну, бажання сховатися,
Але все ще чути переспів птахів на залитій сонцем вулиці.
«Все це умовності», — думає він пригадуючи будинок
Старої сецесії, який тепер служить лікарнею,
Згадує її високу стелю, гарні поручні, скульптурні форми на їхніх закінченнях.
«Так, — думає він, — можна відмовитись від усього неважливого.
Менше читати книг, або узагалі не читати,
Не дивитися фільми, не слухати історій, аби десятою дорогою
Обходити чужий досвід. Жити своє життя
Надіючись на провидіння бога, або просто на задоволення,
На давній, ветхий гедонізм чудового провідника у світ лискучої лазні,
Плоті, фресок, збочення, та постійних мандрів».
Поки він тут лежить, думає, що добре на якийсь час забути про все.
Залишити за дверима усіх;
Там стоять герої книг, його сусіди, Бог стоїть,
Усі античні гедоністи, кініки, метафізики, стоїки…
«Слоїки», — каже про себе він і тішиться з цієї нісенітниці —
Словесного безглуздя, наче намагається, насправді
Перекреслити, перебити мечем сміху усіх Августинів, Кантів,
Шекспірів, Бергманів, Шевченків.
Не хочу думати над вашими віршами, над вашими ребусами,
Приміряти одяг, який доводиться вішати в гардеробі.
Залиште мене в спокої. Я хочу лежати у своїй кімнаті
Думати про жінку, якій не вдається завагітніти,
І яка зараз прийде із супермаркету.
Залиште мене в моєму амфітеатрі. Ідіть до біса,
Відстаньте», — промовляє він заспокоївшись,
І кутається у прозоре покривало сну.
Сонце у своєму зеніті не турбує його.
В кімнаті жарко, але це нічого.
Дух розпеченої лазні потрохи вдихає розслабленість у його мозок
І він поволі, поволі засинає.
25.06.2024
