Житомир
Колись, здавалось буду жить не тут
Десь там, де розмовляють накше
Де вітер все ж тепліший, туди маршрут
Мій назавжди відлине й стане легше..!
Але тут моє натхнення ,моя віра
Травинка що стелиться до гори
Махає мені дерево зі старого подвір'я
Мого маленького світу полум'я горить...
Мої дверцята, перефарбовані в червоний
Собача будка, створена ще татом,
яблуневий сад, вишневе море!
Барвінок, рози та піони мами
Співають пташкі старі мої вірші
І нахлист спогадів валить снігами..!
Колись здавалось тут я жить не стану
Що тут я лиш навчилася ходить
Та в моєм місті я полинула в нірвану
Від тої гордості за те, що мене воно глядить
Глядить, цілує, оберігає, гріє
Так, мій Житомир краще усіх країв
У ньому живе моя надія, моя мрія
А я його самотня героїня
Одна із всіх житомирських дівчинь
Так моє місто, майже моя матір
В мені воно назавжди, до кісток
Так хочеться його як людину обійняти
Усім на світі давно треба знати. :
Житомир це любов...