Зимова дорога
Прозор’ям пойнята долина,
а де джерела дзвонять радість, —
сніг, наче пера соколині,
лежав розметаний в безладді.
І білість бралася сумлінням
від суцвіті, що тліла в глиці;
і зріли снігурі зомлілі,
як взяті сонцем полуниці.
На аркуші грушевих пахів
плоди викреслювала гілка,
і до дзьобів тулили птахи
давно знезвучені сопілки.
І відливалися долоні
по обрисах плодів дозрілих,
та все відлунювало слово
про шлях засипаний та білий.
***
