Тарас Шевченко
Минають дні, минають ночі,
Минає літо, шелестить
Пожовкле листя, гаснуть очі,
Заснули думи, серце спить,
І все заснуло, і не знаю,
Чи я живу, чи доживаю,
Чи так по світу волочусь,
Бо вже не плачу й не сміюсь…
Рости, рости, моя пташко,
Мій маковий цвіте,
Розвивайся, поки твоє
Серце не розбите,
Поки люди не дознали
Тихої долини,
Дознаються – пограються,
Засушать та й кинуть.
1
Блаженний муж на лукаву
Не вступає раду,
І не стане на путь злого,
І з лютим не сяде.
А в законі господньому
Серце його й воля
У всякого своє лихо,
І в мене не тихо;
Хоч не своє, позичене,
А все-таки лихо.
Нащо б, бачся, те згадувать,
Що давно минуло,
Будить бознає колишнє,—
Добре, що заснуло.
Аще кто речет, яко люблю бога,
а брата своего ненавидит,
ложь есть.
Соборно[е] послание Иоанна.
Глава 4, с.20
І смеркає, і світає,
Искреннему моему Якову де Бальмену
Кто даст главе моей воду,
И очесем моим источник слез,
И плачуся и день и нощь,
о побиенных…
Иеремии глава 9, стих 1
У неділю вранці-рано
Поле крилося туманом;
У тумані, на могилі,
Як тополя, похилилась
Молодиця молодая.
Щось до лона пригортає
Та з туманом розмовляє:
Стоїть в селі Суботові
На горі високій
Домовина України,
Широка, глибока.
Ото церков Богданова.
Там-то він молився,
Щоб москаль добром і лихом
З козаком ділився.
(Містерія)
Положил еси нас [поношение]
соседом нашим, подражнение й
поругание сущим окрест нас. По-
ложил еси нас в притчу во языцех,
покиванию главыі в людех.
Псалом 43, ст. 14 й 15
Думи мої молодії —
Понурії діти,
І ви мене покинули!..
Пустку натопити
Нема кому… Остався я,
Та не сиротою,
А з тобою, молодою,
Раю мій, покою,
(Шафарикові)
Запалили у сусіда
Нову добру хату
Злі сусіди; нагрілися
Й полягали спати,
І забули сірий попіл
По вітру розвіять.
Не женися на багатій,
Бо вижене з хати,
Не женися на убогій,
Бо не будеш спати.
Оженись на вольній волі,
На козацькій долі:
Яка буде, така й буде,
Чи гола, то й гола.
