Oleksander Dowbak
Триває перепис живих та облік мертвих.
Блукають писарі краєм,
Вписують, викреслюють, податки, пожертви,
Стверджують, що без попередження Бог не карає,
Хіба що аж надто впертих
Може просто стерти! –
Світ існує як скопище речей
І світ існує як тривання явищ;
Все змінюється, все тече,
З’являються нові повороти в коридорах уяви
І якби не такий телепень-роззява
Як я, то скористався б цими принадами долі!
Ми уклали мирні угоди і конкордати,
Роздали ґлейти і булли,
Інколи без вказання імені і дати,
А згодом й забули
Як пси місця ними закопаних кісток.
Між «втратили» і «здобули»
**
Зізнаюся:
Часто згадував ім’я Господа в перемішку з матами,
Коли боровся зі злістю чи страхом…
Знаєте, ми живемо в світі за старими мапами,
Ніяких новомодних коїтусів, тільки олдскульним трахом
Вже чути як в зимові, здавалось непробудні, сни
Тихеньким дзюркотінням юнь весни
Просочується, щоб згодом перейти у гамір літа!
А там і осінь не мине. Ошатна. Стигла. Світла.
І птахи перелітні
Подадуть сумні свої нам голоси.
Лускала сталь, рвалась тканина,
А потім тіні зібрались за столом,
Кожен склав меч і зняв шолом,
Тихо буркнув: «Вобіскум Шалом!
Ти досі мрієш як дитина:
Грааль, Авалон,
Дощ невгамовний ніяк не знаходить місця собі,
Вештається вулицями міста доволі нервово.
Досі не змовкне. Він там ще з ночі, а вже обід,
Знехтували б ним, та він - необхідна передумова
Дон Кіхоти і млини-вітряки
Вибираються до наступного герцю:
Латають лопатей щити
У формі видовжених трапецій,
І підлатують старі латки по серцю,
Які ще ти
Повз нас проходять тіні
І янголи святі
І ми їм платим ціну
За мирний їх прохід.
Крізь душі і крізь стіни,
Крізь зовні божий світ,
На старість ми самі собі екзорцисти,
такі собі Черевомовці правди;
наші наміри (хтось не вірить, а мав би) -
праведні і чисті
як щойно з моря на пляжі нудисти,
Не сповнюють бажання, а залишають глибокі вирви
По собі падаючі зірки.
І ми замислюємось: хто з блаженного небуття нас вирвав
І втілив у шляхетні безхатченки-сірки?
Нам видавалось, що життя було тихим і мирним,
А виявилось, що наскрізь пронизують дірки
Взимку
стають довшими
не ночі, а вечори -
такий досвід
самотніх людей.
(серед таких і ми)
