Oleksander Dowbak
Ми шила, що випали врешті з торбин,
А зовсім не плоди молодих породіль.
І, проминувши десятки вершин і долин,
В якусь з п’ятниць чи неділь
Натрапили на те, що досі перебувало в імлі.
Те, що й досі ще триває, а, може, вже й ні.
Я – Піфія,
Оракул Аполлона.
Я розвіюю міфи, я
Даю правді виговоритись, нехай без мікрофону,
Нехай при неперебірливих слухачах
Від Нубії до далекої Скіфії,
Стара звичка до відривних календарів
Зумовлена з причини дуже простої:
Бажанням нагадувати собі, скільки б не старів:
Життя не має форми нескінченного сувою,
Що плата через одноденний тариф
знімається гарантовано, без простою;
Обходили по стихії посіви,
Немов перетнулись Собєскі і Пац,
Пилом підіймались у вишні сфери:
Порпались в архівах,
Зазирали під кожен матрац,
Перебирали папери
Тут галасливо, хоч з двору цього не скажеш.
Шумоізоляція на рівні.
Весняні зливи вимивають з землі зимові пропажі
Інколи це залишки хоробрих і наївних,
Яких не встигли вхопити валькірії в свій пазур
Після битви. Не вистачило конвертів і марок
Пекло потихеньку тліє в кожному з нас,
Навіть у найдобріших, що звуться святими.
Ладне спалахнути завше і повсякчас-
Потрібен лиш стимул:
Іскра чи вітру вихор… от луснув дверима…
Дав строкача…
Обрані найманими матадорами
В пошуках мінотаврів та їх рогів коштовних
за накопичені зборами
людські кровні,
в лабіринтах, не за оборами,
Ми мандруємо темними коридорами.
Не сповнюють бажання, а залишають глибокі вирви
По собі падаючі зірки.
І ми замислюємось: хто з блаженного небуття нас вирвав
І втілив у шляхетні безхатченки-сірки?
Нам видавалось, що життя було тихим і мирним,
А виявилось, що наскрізь пронизують дірки
Заблукалі вівці
Гуртуються в хрестовий похід -
Бо тільки вони на це згідні. Їх цівки
Збиваються в стада і рушають на захід чи схід,
Вигризаючи луги на пустелі, а їх тонкі кінцівки
Затоптують в камінь все, що залишилось.
Збережи себе на згадку,
Закарбуй по віки вічні;
Мандри наші - то придатки
на бажання пересічні,
манівці та пересадки…
то незбіги, то накладки
Скільки зусиль, поривань, бунтів, і заразом понесених втрат,
Нам знадобилось, аби дійти до зізнання,
Що ми – тільки ланка природних закономірностей.
Цей факт на будь-чиє переконання
З високою ймовірністю
надто схожий на капітуляційний акт.
Коли опускаються руки -
Розчохляйте крила!
Викидайте зайве з кишень!
Надлишок веде до могили
лишень!
Янголи ви чи круки