Віталій Золотьонков
В моєму, смартфоні
є безліч номерів знайомих.
Та в певний час життєвих перегонів,
я не знаходжу тих,
з ким поділитися усім готовий.
Після сотні запущених стріл,
Ти навчишся лучити в ціль.
Серцю треба тисяча бід,
Щоб дивитись доросло на світ.
…в часи тяжкого сьогодення
ми потребуємо слова
щоб пояснити справ буденність
і переконливість життя…
У ті часи старих історій,
Живих билин, легенд сивих,
Коли ходили гноми, ельфи, тролі,
Коли ще звірі вміли говорить.
Жили в лісах карпатських і титани
У колі дня шукаємо причини,
почути в адрес свій прості слова.
Звертаємось до світової павутини
і демонструємо своє життя.
Відчути б інтерес краплину,
...у квітня мокрі та холодні руки,
з гірким смаком тютюна, під дощем.
Будівлі вулиць, захоплені у смуток.
Вітер поколює, заточиним ножем ...
я втрачаю бажання хотіти,
щось зробити, поїхати десь.
я загублююся в цьому світі,
мені сумно
це бісить піздец.
Килимами ранок плідно вкрито.
Все знайоме серцю, зникло.
Світ, до якого звик,
який набрид,
став приємним, ставши на поріг.
Мій книжковий, «маленький принц»,
Потопив своїх кволих синиць.
Він працює для королів та п’яниць.
Споглядаючи сміливих убивць.
Між двох гравців,
мене шпиняє сила.
Ударами ракетками об стіл.
Вниз, догори, знову удар.
Не маю відпочину.
«Батьківства радість у простих речах…»
В розмовах ранніх із дочкою.
В лялькових іграх, в дитячих снах.
В купані з пінною пухкою.
У світлі ліхтарів, немов в танку,
помітив як кружляла тінь.
Вкриваючи все ковдрою в парку
З’явилась поруч заметіль.
Чарівність півночі несла,
