Володимир Каразуб: Всі вірші автора

Всі вірші Оригінали Переклади

« ‹

…

24 25 26 27 28 29 30 31 › »

У ресторації «Кухня»

Це такий час, коли

Вицвілий оксамит дашів’я еркера

Пасує до кольору неба і твого погляду.

А тому я знаю, — знаю, що буде далі,

І тому завбачливо приміряю іронію,

Що пасує до кольору стін якогось кафе

Володимир Каразуб

Сонет тіней

Він писав їй: «Люба, моя, дорогоцінна дівчинко

Той вечір коли ми зустрілись наповнився щастям,

І я закохався, мов врешті знайшов для вічності

Найкращу риму у сяйві твого кохання».

А вона читала так ніжно його освідчення

by Володимир Каразуб

Мармур

Це безліч сонць зійшло на небесах

Звабливих щік, що з них складе сузір’я

Поезія торкаючи вуста

Сльозою радості, сльозою сновидіння.

А ти — язичник, що вершить обряд

І прагне трунку від сосків Астарти;

Володимир Каразуб

Поле

А він хоче слави в твоїх очах

Розсупонити ночі печальної ризи,

Поглянь на обличчя в кривавих сльозах

У битвах за тебе порите близнами.

Він хоче любові, без правди, вона ж

Зведе в поєдинок дві душі і волі,

by Володимир Каразуб

Маяк

Дивися, кохана, он там вже немає берега,

Немає морського повітря, ні віддиху хвиль,

Там самотній маяк обступили зелені дерева,

І у ніч він без світла, намарно у полі стоїть.

Я подам тобі руку — ходімо нагору поглянути,

Як далеко вдивляється вежа цього маяка,

Володимир Каразуб

Обіднє сонце

Торкаючись плеча він повертає її фігуру до себе.

Вона сидить в безмовному очікуванні чогось,

А він нахиляється і торкається її губ.

Вона не розтуляє пишні вуста, але в погляді читається несміливий допуск.

І врешті, вдруге, як він схиляє до неї свою голову, вона зворушено відповідає,

І він повертається на диван мов несамохіть учинивши дрібний злочин

Володимир Каразуб

Чорний опал

Згодом усе проходить.

Ніч стає чорним опалом твого погляду,

Деревеніє небо

Осипаючись трухлявим пилом невідворотного

І якби не трагедія,

Якби не трагедія –

Володимир Каразуб

Лелія

Допоки є ти — говоритиму, що там Вавилон.

Благаю тебе не піддайся лукавим змовам,

Ця межа, що залежить від слова друкує закон

І окреслює шлях до собору своїх апріорій.

Хто боляче впав — пам’ятатиме завжди про біль,

Скине брость нерозквітлого серця шукаючи дії,

by Володимир Каразуб

Передчуття

Віщували нічого дивного,

Хмари неба лазурного сну,

І в промітті ліловозастиглому

Розворушили першу сльозу.

І померкла розписана тишею,

Володимир Каразуб

Монолог непоєднуваних

У твоїй голові намело стільки снігу вчорашнього дня,

І проміння біжить по останній октаві до обрію,

Що у тиші вечірній твою розпізнаю я

Незворотність появи і невідворотність болю.

Ми зустрінемось знову, як ті, що втомились іти,

Що німим запитанням вганяють у серце погляди

Володимир Каразуб

Розбита ваза

Все що я можу зробити для тебе — це

Декламувати "Розбиту вазу",

Звернути увагу на пам'ятник в парку,

Чи тицяти пальцями в архітектуру,

В театр, до прикладу і називати

Стиль, період та перечислити

Володимир Каразуб

Корона

— Ти, ти, ти, — говорить вона

Так немов би вимірює павзи свого мовчання

І торкається поглядом обрію з чорних дерев і домів.

І він, думає, що вона намагається утекти,

А насправді вона й не дивиться у вразливу цезуру його рядків,

Вона не тікає, а не безповоротно прощається.

Володимир Каразуб