Розалія Блюм
я прошепотіла на вухо тобі:
ти будь настирливим, а я буду милою
і знову наче той самий квітень
розсипалася скромністю, чи то дурною, чи то щасливою
Чий світ, протоптана стежина
Що йде за обрій мальовничих гір
Заплохана, і втомлена, старенька павутина
Яку ледве ледве вбачить зір
Чий світ проходить повз твої строкаті
Запалені колись моєю мовою
Коли вогонь починає гаснути
і всі зірки роздуваються і лопають
Так само
Як і епохальна сторінка якойсь глибокої
Книги перед її
Критикою
Хтось сказав у снах не можна жити
Що вони створені за просто так
І що кожну ніч тобою дихати
Не можна, навіть в цих бісових снах!
Хтось сказав що мрії помирають
Після наставання тридцяти
Як довго я вигадуватиму цілий світ?
А втім, не продовжуватимемо Джульєтту
Так запах квітів та осені змішався з вином
Наче розповів мені про це горе
Я впевнена точно що щастя в мені
Його не шукати у сторінках днів
Його не писати у вирії мрій
Його не побачити в вечірній зорі
А щастя існує у закутках вій
Воно голосить у безодні надій
Намальована,наче лялька
Я стоятиму на пішоході,
Ховаючи в пальто зап'ястки,
як очі сумні в клопоти
Пройдуся забитою натовпом
Центральною вулицею міста
Стрибок у часі - я не наважусь,
Колись так мріяла потрапити сюди :
Де вірші в сльози, а не в радість
А погляди знайомих вже чужі..
Стрибок у часі, за десять років
Уявити можна - не буде війни
Не кожен день пишуться вірші
Та виживання має римуватись
Про те, як ти хворієш на самоті
Це має десь писатись й вихвалятись
Чи коли ти врятував кота
Чи коли побачив льоду візерунки
Червоніє небо, рум'яна калинОві
Хвилі бризи цілують ноги
Сидить біля моря старий сивий
Зустрічає поглядом хвилі пороги
Шукає пес його схвильовано гілку
Намагаючись знайти найбільшу
Я, спостерігаючи за темним лісом, втім
У ньому можу розгледіти, дім,
Кохання і турботу,
Звір,який є сердцем нашого народу
Я, уособлюю думки жорстоких, :
Вічність буду убивати і радіти,
