Софія Афанасьєва
У меня есть слова паразиты
И одно из них слово - Я.
Сколько дней были мною зарыты
Сколько дней прошли без меня
Сколько было зашито дырок
Нам ніколи не вистачить часу.
То ж хапай своє "зараз". Біжи.
Не дивись на вогні уздовж траси
І людей ні про що не проси.
Нам ніколи не вистачить світла,
Лицемірність і зрада,
Павутиння,
Канати,
Мій прихований жар
Проростає в золу.
Для кого варто писати вірші?
Нема конкретних, лише умовні.
Та чи умовні конкретних гірше..
Такі бентежні, непослідовні.
Цей паттерн мертвий. Та чи воскресне?
самотній плющ на підвіконні
тобі розкаже, що таке зрада
коли сама природа-матір
тобі не рада
14:10
Разговоры и время - лечат
Мысль расплескана в тоннах бетона
Пять минут мысленного затора -
И кувалды меня не калечат
Мысли спутались в ящик Пандоры
Внтурнечерепные баталии
Догоняют меня по спирали и
Вместо желанного выхода
Нахожу только скомканный вход
Ты рисуешь мне пеплом по талии
Я немов лишилася шкіри
І в мені не лишилось людини
Ти поринув в кишеню за крейдой,
А знайшов врешті решт револьвер
Намалюй ним на стінах узори
Складний незрозумілий експонат
Стоїть, блищить та манить своїм світлом
Всередині - діра, а в ній - капкан
Цвяхи літають кулями в повітрі.
Складне рівняння, перемінних - шість,
Цілуватиму кожний шрам,
Тепле сердце візьму до долоні.
Подивись
В цьому мінному полі
Ти стоїш вже за межами мін.
На клітинному рівні розрізаю реальності
Сюжети, сценарії і персонажів
Ти можеш сказати, що тут нема радощів -
Я їх із інших світів завантажу.
Розвантаження мозку, напруження м'язів
Втомилась і хочу спати
Думки стискають кордони
Божевільних не наздогнати
Їм не знайомі закони
Вони прихильники волі
