Софія Афанасьєва
Ти моя невагомість, ти для мене - поразка
Я з тобою удвох не дійду до кінця
Декоданси натомість проривають свідомість,
Єдина помилка вбиває творця
Синє небо під грунтом, чи грунт поміж неба
А мені б зупинити цей внутрішній монолог.
Залишитись у моря, хвилям віддати страхи.
Якщо розглядати змістовність цього життя
То всі ми у ньому, відверто, просто невдахи.
Про беззмістовність казати ще більш беззмістовно,
Твой путь палача и мой путь поэта:
Видеть прекрасное и в адских муках
Все говорить, говорить до рассвета
Но убегать в волны трезвых испугов
Убегали. Добегались. Ноги истёрлись.
Я хожу - приведение. Неприкаянная.
Проверяю телефон - там все тайное
Здесь все явное, но не точное
Все известное, и порочное
Все, что ясное - заколочено
Наполовину пусте твоє серце
Б'ється, аби зупинити моє.
Музика грає, мені не вдається
Бачити правду, якой вона є.
Біля ріки у одному жакеті.
Мені мариться ім'я твоє
У іржавих тріщинах на магнітолі.
Дуже дивно, що в зорепаді
Відображається море.
Увісні тобі мариться ніжність
Образ творить стежки додому
Ця дорога тобі не знайома
Але манить її розкішність.
Крейда рухається на полюс
Вожу с собой чемодан
Чужих женских вещей
Кому этот смысл дан?
Мне кажется, он ничей.
Свяжу цепочку страстей
Я осторожное и тихое «остаться».
Поправить одеяло, спрятать нож.
Я - вновь попытка в чем-то постараться.
Я стойкость в миг, когда по телу дрожь.
Я нежность и агония причала,
Я не люблю вокзалы
Я не терплю прощаний
Я не люблю курить трубки
И запах сухих обещаний
Хочешь - люби черешни
Дуже багато розмов,
Але мала доля сенсу.
Що вам дадуть почуття,
Якщо ви забули про серце?
07:52
Катування власними думками.
Забагато - це стабільний стан.
Скроні вже розплилися ріками.
Я забула, де знайти стоп кран.
Ця розмова може не відбутись,
