Софія Афанасьєва
Катування власними думками.
Забагато - це стабільний стан.
Скроні вже розплилися ріками.
Я забула, де знайти стоп кран.
Ця розмова може не відбутись,
Мені мариться ім'я твоє
У іржавих тріщинах на магнітолі.
Дуже дивно, що в зорепаді
Відображається море.
Проблема.
проблема.
пробел.
поставили крапку
ти вижатий і згнивший шмат цитрону
і я ненавиджу твої глухі рядки
твої тупі та зрозумілі забубони
так примітивні, так уже бридкі
Нам ніколи не вистачить часу.
То ж хапай своє "зараз". Біжи.
Не дивись на вогні уздовж траси
І людей ні про що не проси.
Нам ніколи не вистачить світла,
Втрачено сенс! Та це не погано
Кордон відкрито, всім можна пройти
Я пам'ятаю лірику, романи,
Що написали люди в самоті
Я пам'ятаю вірші вбитого поета,
Наполовину пусте твоє серце
Б'ється, аби зупинити моє.
Музика грає, мені не вдається
Бачити правду, якой вона є.
Біля ріки у одному жакеті.
Для кого варто писати вірші?
Нема конкретних, лише умовні.
Та чи умовні конкретних гірше..
Такі бентежні, непослідовні.
Цей паттерн мертвий. Та чи воскресне?