Курносов Єгор
Мій чорно-білий світ,
я приходжу сюди щоночі.
Поміж вербових віт
бачу я твої очі.
Дике поле також не спить,
З неба чорного тьмяні зірки,
як раніше, летять до ставу.
Не забути і через роки
дикий степ, і у пояс - трави.
Сонцем вщент ті опалені дні,
Догоряє вогнем день,
і серпанок вже не спить.
Чорні зорі зійшли лишень,
і застигла в повітрі мить.
А в руці не тягар - меч,
Облітає весняний квіт
в круговерті зливових сліз.
Вже минуло багато літ,
я побачив багато гріз.
Оберемком нестрачених мрій
Колись хотіли вгамувати час -
миттєвостей завжди не вистачало.
Життя поволі, мов вода, - спливало,
коли бажали зупинити час.
Так мріялося зупинити хід