Максим Марков
Очі не брешуть,
ніби дзеркало в душу,
тлумачать усе,
що так палко ховав.
І з сотні думок,
Рисуй мене попелом
малюнком на камені
омитий водою озер
покинутих душ.
Ніби моря хвилі в'ють
Чекаю, гуляю нічним пероном,
міг би їхать до вас, але прямую додому.
У темному купе чутно сухе дихання долі,
вона шепче "борись", а я біля вікна, сумую собі поволі.
У місячному оксамиті неба,
Сьогодні кращий день,
щоби напитись.
Хоч я не пив,
але до трісок п'яний.
Лиш без пісень,
У морі тоне новий шмат землі,
останній корабель потрохи йде на дно.
Карта скарбів на мокрому столі,
не треба більше, щастя не дано.
І юнга з капітаном курять поруч,
Заради тебе я спалив би світ,
він жевріїв би у твоїх очах.
Ти не дала і шансу довгих літ,
і у твоїх руках мій вогник чах.
Заради тебе я втопив би цілу землю,
Я тебе ще не вбив, бо сам ще живу,
я не вірю у те, що це все наяву.
Я герой, ти мій меч, що розріже й мене,
я не знаю ні де, ні коли це мине.
Ти Полярна зоря, серед хмар у ночі,
Жонглюючи різними масками,
всі граємо певну роль.
І йдемо по життю з підказками,
хто є блазень, а хто - король.
Маскарад світового масштабу,
Ешь мою любовь,
я буду голодать.
Себя увидел вновь,
боюсь всё потерять.
Пей тихо мою кровь,
Суцільна темрява і тиша,
повільний ритм серцебиття.
Тужливі суміші мелодій,
від них немає укриття.
Нічні кошмари і безсоння,
Я перший крок поставив на бетон,
а другим провалився у болото.
Бо у душі я сталь, чи мов картон,
ніяк не зрозумів, а вже субота.
А хочеш,
я в тебе закохаюсь?
Ти щось мені грізно торочиш,
але я цього не лякаюсь.
То хочеш цього, чи ні?
