Максим Марков
Сьогодні я вперше побачив зорі,
на мій дикий подив вони були прозорі.
Такі, мов медузи, не в морі, а в небі,
пливли небосхилом, мов слова на папері.
Сьогодні ти вперше побачила місяць,
Там, де зорі сяють яскравіше,
і навколо чистий горизонт.
Там і серце б‘ється повільніше,
у душі відновлюєш ремонт.
Я ревную тебе жахливо,
я від гніву згораю і плавлюсь.
Обіймаю тебе так хтиво,
а на відстані вже розсипаюсь.
І від того, що сам хвилююсь,
Простягну тобі руку - тримайся,
простягну пістолета - стріляй.
Поки поруч стою, не лякайся,
ти цим світом прекрасним гуляй.
Простянгу тобі лезо - так ріж,
Слова на смак, як цукор,
та гострі, ніби лезо.
Їх неможливо слухати,
і думати тверезо.
Слова чужі солодкі,
Я сміюся собі без причини,
та співаю мінорнії ноти.
І люблю лиш горючі рідини,
запах трав і зелені банкноти.
На годиннику знову нулі,
Скажи..
Навіщо тобі ангельські крила?
Розмова через храму вітражі,
їх розправляєш нібито вітрила,
ми в задзеркаллі ніби міражі.
Хочу с тобой погрустить,
разделить и печаль и горе.
Через пальцы слезу пропустить,
побывать в искалеченном взоре.
Желал бы облегчить те боли,
Міледі, моя люба,
для вас складаю вірші.
І на гіллі від дуба,
піднімемось до виші.
Моє натхнення набуває сили,
Останній рік у рідних стінах,
і далі вже не школярі.
А випускний, мов по годинах,
чекатиме на нас в цьому дворі.
Останній вальс, і сміх і сльози,
Що таке біль?
Лише пухкі сніжинки.
Летять додолу,
не кортів кінця.
І їхня ціль, у тім,
А кожен сон вбивав мене потроху,
бо кожен з них про неї, ніби яд.
На сторінках життя чимало моху,
та сни такі, мов серед літа град.
У снах я там, де вже не буду більше,
