Неоніла Гуменюк
Рожеві й білі сипав пелюстки
У коси їй, в любові зізнавався
І золоті запалював Зірки.
Аж засоромилась вона, мов та дівчина
І щічки зарум"янились її
Пелюстками тюльпанів.На калині
Хлібів колише вітер позолоту,
А між стебел - червоних маків рай,
Землі краса незаймана й щедроти.
Волошок-хвиль гойдається блакить,
Всміхається овес у вуса довгі.
Природи чудеса переплелись
То ж не ведімо дням поганим лік.
Загадуймо бажання щоб збулись.
Всі почуватися щасливими могли.
Нехай над нами завжди неба синь
І не було ніколи щоб війни,
Щоб матері не плакали в журбі.
Передає естафету зимі,
На крилах лелечих злетіла у простір
І доганятиме вже журавлів.
Чудовий по собі залишила спомин,
Ще й досі вогнем калиновим горить,
А яблук та груш її кошики повні,
хлопець чорнобривий
Кликав у вишневий сад,
Бачити її він рад.
Колиха дитятко влітку
Молода вродлива жінка
І тихесенько співає,
Їм спека не страшна ні грози,
А сонце додає снаги.
Блакитні пелюсточки їхні
Липневий вітерець гойда,
А гордо підняті голівки
Вдивляються в небесну даль.
Що гойда мене стільки літ.
Чи далеко я буду чи близько,
На тобі лиш зійшовся світ
Клином.Краю ти серцю милий,
Скільки пройдено вже доріг.
Лиш тоді набираюсь сили,
Де під лісом білесенька хата,
Очеретом поросле озерце.
Там збирали ряску каченята.
Там дитинство моє босоноге
Пасло гуси, раділо й сміялось.
Все, що сном відпливло кольоровим
Лише сказати необачне слово,
Неначе лезом шмагоне відразу
Гірка і незаслужена образа.
Атже так боляче буває, що й казати,
Тієї рани не залікувати,
Бо як давно-давно усім відомо,
Милує око квітковий розмай,
Та все ж красуня-осінь недалеко,
Її багату й щедру зустрічай.
Листочки на берізках пожовтіли,
Калинонька намисто одягла,
А бабиного літа павутина
Сонячний зимовий день такий чудовий.
Ягідки солодкі калинові стали
І птахи охоче ними смакували.
Лягають сніжинки тихо на стежину.
Яка веде лісом до тії калини.
Вітерець легенько вітами гойдає,
Удень із даху лиє й лиє сльози.
Отак до вечора він бідний плачучи
Чекає, щоб "впекти" іще морозом.
А вранці знову сонечко зійде
І морозець, звичайно що відступить.
Бо скоро-скоро веснонька прийде