Неоніла Гуменюк
І за вікном встелили грядку всю.
Я буду, як вони життю радіти,
Вбирати в себе завжди цю красу.
І насолоджуватись нею до останку,
Писати вірші та добро творить.
Душі пореба, а не забаганка -
Широким решетом дрібненький дощик сіє,
Та вже така швидка вона й проворна,
Що й сонечко закрила боком чорним.
А навкруг неї теж все стало сірим
Та прилетів зненацька сильний вітер
І хмару ту сердитую та темну
Літав, літав, та й притомився,
Пустився бігти навпростець
Та й заблукав, з дороги збився.
Повис у вільхи на гіллі,
В кущі заплутався глодовім,
Запали вогонь кохання,
Знайди папороті квітку,
Даруй щастя всім довіку.
Хай дівчатонька ворожать -
На русалок трішки схожі.
Щоб спіймав віночок милий,
Подарувало літечко зозулі,
Вона зраділа їм, але не взула,
Поклала між зеленої травички.
Ними милуються усі, хто тут буває
І птаха нахвалитися не може.
Надворі то сніжок, а то дощить,
Гойдає вітер віти яблуневі,
Співає серце, серце жде весни.
Вона прийде із пролісками й рястом,
Струмками та із щебетом птахів.
Кохати треба, бо життя прекрасне
Допомагали один одному завжди,
Незчулися як закохалися обоє
І захотіли вже разом іти.
Наші серця від радості співають,
Доленьку поєднали ми свою,
Твоє плече підтримки відчуваю
Де в юності часто бувала не раз.
Приємні ті дні не забуду ніколи,
Хоча вже давно промайнув отой час,
Ці квіти чудові у пам"яті й досі
І в серці цвітуть жовтооко вони,
Та й у житті все постійно ворожать
Сонячний зимовий день такий чудовий.
Ягідки солодкі калинові стали
І птахи охоче ними смакували.
Лягають сніжинки тихо на стежину.
Яка веде лісом до тії калини.
Вітерець легенько вітами гойдає,
А справжнього тепла іще нема,
Коли воно прийде то ми не знаєм,
Нині усе в Всевишнього руках.
Коли в серцях нема тепла й любові
І заздрість так "сичить", ніби змія,
Не відповість тоді ніхто добром вам
Безсметник собі виріс,
Дививсь на жовті їхні личка
І пожалів їх щиро.
Бо як надворі приморозить,
Зів"януть тії пелюстки
Та проливати будуть сльози.
Яблука збирала у великий кошик.
Білі та червоні, такі соковиті,
Золоті, рум"яні, всі до рук просились.
Хуліган-вітрисько почав пустувати,
Перекинув кошик та й утік із саду.
Врізнобіч котились всі червонобокі,
