Неоніла Гуменюк
Голівки долу похилили,
Бо важко їм тягар нести.
Одне стебло - квіток багато,
Мов у намистечку в росі.
Захоплюватись й дивуватись
Не перестанеш цій красі.
Через річку ліг
Після дощу грозового,
Що кудись побіг.
А на цьому на місточку
Та й кольорів сім,
Виграють вони на сонці,
Кригою, мов ковдрою укрившись
І верба дрімає. похилившись,
Лиш тихенько щось шепоче вітер.
Мабуть колискової співає
Чи розповіда цікаву казку.
Та сніжок легесенько кружляє.
То ж не ведімо дням поганим лік.
Загадуймо бажання щоб збулись.
Всі почуватися щасливими могли.
Нехай над нами завжди неба синь
І не було ніколи щоб війни,
Щоб матері не плакали в журбі.
Серпневе сонце в нашому саду
І груші налились солодким соком
Та стиглі сливи просяться до рук.
Донизу звисли винограду грона,
Смачнющі білі й сині ягідки.
Плодів під абрикосом також повно,Ваги їх не витримують гілки.
Передає естафету зимі,
На крилах лелечих злетіла у простір
І доганятиме вже журавлів.
Чудовий по собі залишила спомин,
Ще й досі вогнем калиновим горить,
А яблук та груш її кошики повні,
Білі пелюсточки,
Я до неї підійду.
Повідати хочу
І про радощі й жалі,
Усмішки та сльози,
Наче подрузі своїй.
Й жбурнув щосили у суху траву.
Отак стоїть сумна струнка берізка
І це не сон для неї - наяву.
Гілки вона додолу опустила,
Чи холодно їй, а чи ні - хто зна.
Прошу тебе, не плач, берізко мила.
І танцює падолист
Під мелодію струмка.
Вітру музика дзвінка
На увесь ліс теж луна
То весела, то сумна.
Чути кришталевий дзвін,
В небі гулять,
За ними місяць
Та й не встигав.
Вони ж моргали.
Кликали вдаль
І розсипали
З дрібним дощем і навіть снігом теж.
Та залишилося уже йому недовго
Бешкетувати.Вже тепло іде.
Зігріє квіти, трави і комашок,Дерев торкнуться промінці ясні
І тішитимуться вони весні,Всі аж світитимуться радістю і щастям.
2017 р.
Ти називав мене маленькою фіалкою,
А літнє сонечко добряче припікало -
Для тебе була довгокосою русалкою.
Як вабив око осені багрянець
Красою неймовірною своєю,
Галантно запросив мене на тенець