Леся Приліпко-Руснак
Життя,мов крамнична вітрина
З безліччю барв та примарних вогнів
Де покупцем є звичайним людина
І вибір за нею життя берегів
Вона кине оком на повні полиці
Літо вже впинилось на порозі
Ще мить – і руку осені подасть
Про здобутки звітуватиме у прозі
І ключі від володінь своїх віддасть
Воно чимдуж стиска свою валізу
Він притис до себе міцно скрипку
Лише вона йому лишилась у житті
А він на бідолашну схожий рибку
Яку на суші залишили в самоті
Колись він грав натхненно
Не питай мене чому сумна
Не питай чому не посміхаюсь
Не пропонуй солодкого вина
Не лізь у душу! Я не каюсь….
Не гай часу на пусті теревені