Юлія Солован
Я кохаю того, хто не приходить
До мене додому ні вдень, ні вночі,
Лиш у снах він - постійний гість мій,
2015
За тобою плачуть жінки:
Мама, сестра, дружина,
Ти ж їх залишив на сина.
За тобою несуть вінки,
Діти кладуть квітки,
Ти одягнув фрак.
Сірі очі - то бурхливе море,
там гроза, і буря, й шторм ревучий,
там туман лягає на людську недолю,
сірі очі несуть бунт і волю.
Медові очі солодко не колять,
Це і є життя,
Її тахікардія,
Серце.
Це і є життя!
"Glory box" — "Ящик з приданим"
Я вже втомилась від любовних ігор
Віддаю своє серце маленьким дівчаткам
— нехай бавляться
Я була в ролі спокусниці надто довго…
Дай мені причину покохати тебе
«Ти заслуговуєш на кращого чоловіка, чим я» - вічно повторював ти.
Що ти по собі залишив?
Віру в добро, любов до класичної музики,
Загострене бажання зализати відкриту рану...
2019
Ти прийшла до мене, як сон.
Ти прийшла – жінка вікінга,
Ти прийшла – сестра привида,
Прилягла. В тебе сивина.
2017
Тримай, ось ніж. Ріж мене у груди.
Якщо хочеш, можеш і у спину.
Перед тобою я розкрила свої руки.
2016
Усі зниклі під цими руїнами,
Всі згорівші, зотлівші, вицвівші,
Теперішні, майбутні, живі, ненароджені...
Чи потрібна вам фортеця,
Що вже стала попелом?
Я бачу людські спини -
криві, згорблені, онімілі.
Я бачу людські руки -
зморщені, протерті, загрубілі.
Я бачу людські очі -
порожні, бездиханні, змарнілі.
Тіні пливуть в купе поїзда мого,
Чогось смішного, чогось живого
Чекаю від майбутнього свого,
Завтрішній день вривається в тіло,
По кому ти плачеш, готична Лоліта?
Твоя голова уже трауром вкрита,
Твого чоловіка забрали роки,
Тепер у твоїх кишенях борги.
Твоя юність дарована натовпу бліх,
