vasylenko .ko
Поговори зі мною, друже,
Мені сумно, втомилася дуже,
Розповіш, як минає твій час.
В морі інших замало нас.
Не кажи, що ти теж сумуєш
Чужі вірші не читаєш?
А навіщо ж? Не читай!
Ми їх так з нудьгою, знаєш,
Просто пришемо. Нехай...
Одну крихту свого серця
І хвилинку часу,
Початок нових недописаних дій
Окину для себе на тлі перспективи.
Ціна недотлілих на сонці мотивів
І всього, що милим здавалось, повір,
Лишились лиш пилом півсотні доріг.
У мене так мало для чесності часу,
Не потрап до моєї сітки,
Не потрап, моя люба мушко.
Я зриваю щоранку квітку
І саджаю собі за вушко.
Я не п'ю, а цілую чашку,
Я тут, за твоїми плечима.
Вони- то простерті в польоті,
Пташишині мозолисті крила
З старими відбитками дроту.
Ти бачиш з вершини гірської
Ти не стій під моїми дверима,
Мене вдома сьогодні нема.
Я давно їх уже зачинила
І ключами жбурнула з вікна.
Ні,не треба смітити листами,
Я не пишу языком своих мыслей,
Да и вообще не пишу. А смысл мне?
Меня мутит от кофе и правды,
От стихов, от людей и от стартов.
Я творю, я пишу, излагаюсь\
Я курю, я молчу, разлагаюсь-
Я спать не буду лучше, хоть убей!
Но ты мою бессонницу украсишь
Приятным изобилием идей
И всем своим возвышенным "иначе".
Твой мир во мне обидою блистал,
Мне как-то горько, горько, но приятно,
Довольно больно быть пустой,
Быть просто тленной оболочкой,
И угнетенной красотой
Блистать пред взором ясной точкой.
К тебе все тянутся рукой
С надеждой трепетной согреться,
Скрип петель немой и сносный.
Сейчас ведь довольно поздно,
Чего ты пристал, приятель?
Оставь его. Позже. Хватит.
Мой славный, мой милый Икар!
Я крылья твои уничтожу,
Чтоб ты никогда не летал,
Со мною остался подольше.
Якими бувають світанки
В твоїй малолюдній квартирі?
Тобі мої навіть не снились-
Обломки, обрубки, останки
Безмовного страху і сили.
І в світлі екрану далекім
