vasylenko .ko
Я ледви чутно пальцями торкнусь
Твого недозруйнованого світу.
І навіть, якщо сильно захотіти,
Я тут на зовсім трохи обживусь.
Розставлю квіти, книги і свічки.
Пилюка ,що збералась тут роками,
Нейрон якраз помер.
Його не буде вдома.
Нещасного в наш час
Зморила перевтома.
Помер, як його брат,
Мир, что отнюдь не похожий на глобус,
Тускло сверкающий старенький шар
( как бы не древний, ну разве немного)
Нас до тех пор по вселенной вращал,
Мишки покуда чесались спиною,
Белою шерстью об оси земные
Злобным роем изжаленный,
Ты убегаешь мимо.
Прячешь себя в нечаянность,
Это печально-мило.
Прячешь мыслишки дырявые,
Поговори зі мною, друже,
Мені сумно, втомилася дуже,
Розповіш, як минає твій час.
В морі інших замало нас.
Не кажи, що ти теж сумуєш
Шагают пары,толпы,группы
Сквозь дождь в объятия непогод.
И день за днем, за годом год
Пупочки сохнут, стынут трупы..
Коль я к параду не причастен,
А ты не рад ,где есть, там быть,
Я тут, за твоїми плечима.
Вони- то простерті в польоті,
Пташишині мозолисті крила
З старими відбитками дроту.
Ти бачиш з вершини гірської
Мої ліки- димний нікотин,
Ноотропні, седативні чари,
Вин і пив густий грайливий хміль,
Клавіш тихі клацання-удари.
Мої ліки- люди і їх біль,
Щастя їх і все, що десь ховали.
В холодном, словно ром со льдом,
Приятном полумраке
Сидели молча мы вдвоем.
Сечение Фибоначчи
Луна рисует над крестом,
Где Бог висел распятым.
Чёрный котик уходит в ночь,
(Бейся, сердце! Глаза, блистайте!)
Он подаст мне сговорчески нож…
Не упрямься, прошу, не упрямься..
Юный клён, ты не лавры, но я..
І вдома ніби (та не вдома)
Обличчя втомою близькі
Покори повної низькі
На схід відвішують поклони
За тих ,хто втратився колись,
Допоки я в найменшій мірі
Історія оця не справа дня.
За всякий гріх чекає нас платня.
Людині часом за власну скверну
Плати нічим, простіше вмерти.
Моя земля і чесний люд,