vasylenko .ko
Забери мене звідси, давай.
Мені тісно в обіймах світу.
Я своїм нетерпінням зігріта,
Йду під зливою, що ж...Нехай!
То шкодують цю землю і плачуть
Я боли оды петь готова,
Но ты не думай, а пойми.
Что тут, меж прочими людьми,
Мой образ-мученика соло
Казалось каждому, как жаль.
Я третьекурсница с нулем за пазухой,
Я безработная, я не семейная.
Терять мне нечего, теряюсь с радостью,
Теряюсь в гадостях своей идейности.
Я неопознана с тату и родинкой.
Я подбетонная, заарматурная.
"Ми пишемо в стіл, панство.
Верлібри- не вірші"- сказала вчорашня я.
"Не бійся, їх все одно не читають" -
Відповім собі завтра і так щодня.
Ті люди, що палять з кухонних вікон,
Про що вони думають?
Сотнею маленьких амулетів
Я прикрашу тріснутий плафон.
Є добро смачніше за конфети,
Хоч його не вистачить нам двом.
( Тепла подяка моїм вірним товаришам, або чому я досі "на коні")
Я дякую, що можу тебе мати,
Листво плавуча, трав'янистий чаю,
Себе в похмурих обрисах кімнати
Тобою час від часу зігріваю.
Сіренький шарф обіймами голубить,
Одинокий ли ты в пустой комнате,
Гадкий чай допивая из копоти,
Доедая свой хлеб вместе с корками?
И, что хуже, в толпе одинок ли ты?
Был бы пес, он носил бы тапочки,
Изрезаны пальцы бумажной листвою,
В тяжелом дыхании плавает пыль.
Немые надгробия книжных могил
Пестрят именами все новых героев .
Курился табак кучерявым дымком,
Бісова мова твоя і нею не пишуть вірші!
І це твоє “Більше"...
Воно для меншості високої складності,
Та всі ви розладнані.
Розібрані. Так прикро,що навіть боляче,
Та треба встояти.
Мов спиртом перманентний маркер,
Розчинить "мушу" волі знак.
Я-жнець, мисливець, судний сталкер!
Людина... Руш, спіши, тік-так...
І час, просіяний крізь пальці-
Не чекай того дня, коли станеш
Дещо кращим за щучим велінням .
Не чекай, доки крига розтане,
Доки щастя дозволить хтось інший.
Не чекай, доки просто натрапиш,
Спустись же со сцены и нишу займи,
Найди свою сторону тёплой кровати,
Позволь себе временно краткое “хватит”.
Нецелостность женщин, бесцельность мужчин-
Взаимопритный исход обстоятельств.
