vasylenko .ko
Над бісові любим містом
Не можна блистіти зіркам.
В нім смогові комина,дійсно,
Мов чорний вузький рукав.
Тут сукні не личать панянкам,
Та це лише їхня провина.
“Кто этот “он”, в стихах твоих?”
Мне часто говорят и кстати
Так сложно отвечать, ведь стих-
Лишь связь, где “он”... Пойми, читатель,
Никто из “он” не жив, не жил,
Никто не знал меня и впрочем,
Гарячим дітям арок і мостів,
Як я хотіла б, юно безсоромним
І жадібно закоханій собі
Пишу тепер по те кохання ззовні.
Я неодноразово прокляла
Окурок потушу о Ваши плечи,
Чтоб шанс иметь остаться с ними вечно
Ожогом круглым, крошечным стигматом,
Моей сургучной с именем печатью.
Я помню Вас стоящего напротив
И помню запах, запах Вашей плоти.
Злобным роем изжаленный,
Ты убегаешь мимо.
Прячешь себя в нечаянность,
Это печально-мило.
Прячешь мыслишки дырявые,
(Верлібр)
Дорогий мій ,мій милий друже,
Я втоплюся в найближчім болоті,
Бо, зізнатись, страшенно боюся
Потонути у вдячних обіймах,
Які з тріском двомісно порвуться,
Як і кожне заключене коло,
На волнах еле слышного фм
Я часто и с прискорбием услышу,
Полковнику никто давно не пишет,
Да благо ,что хоть пачка сигарет.
Мы танцы, да на улице, устроим!
Ты вечно молодой, и вечно пьяный,
Найди меня в скромном унынии,
В моей благородной печали.
Я долго скитаюсь пустынею,
Песками часов ожиданий…
Мне сна очень мало, но видимо,
Я не пробуждалась и вовсе..
Кругленькі опуклі хребці
Студить, зімкнутий в кільці,
Вкритий канавами полос,
Древній гірський Уроборос.
Млісі від вітоми й хвороби,
Ти знак мені, здавалося, лишив.
Якусь свою інтимну таємницю.
Чи, може, ти того і не робив?
Я маю своє право помилитись.
Чи, може, то лиш вигадка, скажи?
Сонце стікало з статичного обеліска,
Щохвилини спускалося і завмерало,
Щоб пекти його і густи бджолою навколо граната,
Щоб ,як фалос: прибрати
хотілося більше,ніж дивитися.
Нав'язливо торкалося воно
Я б тебе изменила, мой милый.
Изменила б тебе за "спасибо"
При наилучшей случайной удачности
За минуту простой благодарности.
За глоток ароматного чая,
За стихи, что ты мне не читаешь,
