Олександр Пимоненко
Ми тут, ми поруч, серця відкриті,
Над нами небо... А ми убиті.
Так близько сонце, далеко планети,
Ось так помирали звичайні поети...
Те світло в очах за секунди згасало,
Давай плакати серед ночі,
Забирати солодкі сни...
Аж до поки прекрасні очі,
Пам'ятають ще дотик весни.
Аж до поки тоненькі руки,
