Наталія Кашуба
У місті, місті тихому, куди війну приніс,
Росли собі незламні ми, і гнів із нами ріс.
Зрослись тілами й душами – і народилась злість.
А злість ця справедлива дає нам безліч сил,
Хоча й летять ракети до нас, в надійний тил.
А біль твій меж чітких не має,
Всі простори думок займає,
Що червоніють у вині,
Яке ти п’єш на самоті,
Аби розвіять гнів і тугу,
Одного літа
В річці охрестилася
Свята країна.
Фото автора Kostyantyn Ivchuk
Сльози — це розкіш, так. Ти знаєш, скільки людей
Щоденно у світі вмирають від спраги?
А ти просто виплакуєш воду подалі з очей,
Ніби змиє вона всі відбитки твоєї тривоги.
Ти ще й смієш казати, що плачеш не ти, а душа?!
«Жінок багато, а для мене ти єдина,
Кохана, ніжна, чиста, як дитина!
Enigma, miafina, таємниця!
Кохання – скарб, а серце – то скарбниця», –
Ти стверджував. Я вірила. Наївна!
Ти принцип мій, я була тобі вірна.
All my beloved ones made me suffer burning pain.
My soul was bleeding so I promised not to fall in love again.
Last month I broke my promise though I knew it was insane.
I’ve travelled at the speed of light towards your heart.
We hear each other breathing long distances apart.
Ми танцювали вальс граційно.
Мені так легко і спокійно,
Бо ти тримав мене надійно.
Ти щось шепнув, я не почула.
Про першу зустріч не забула,
Ми сміялись тоді і були аж до болю щасливими.
Ми раділи, так ніби ніколи не буде війни і цих втрат.
Ми не знали чужинців, що прагнуть ставати могилами,
Бо насильство – це їхній єдиний великий талант.
Ми не знали, що нам доведеться боротися з душами,
Життя пролетить, а воно лиш одне.
І почалось раптово, і раптово мине.
Земля не стоїть, зміни є всюди.
Ніхто не вічний, народжуються люди.
І щосекунди змінюється все.
Лиш не зміниться ніколи серце добре на черстве.
Молю тебе, не пий моєї крові.
Я віддала усе задля любові.
А ти пошматував мене, немов тварина.
У цьому є, мабуть, моя провина.
Я визнаю, що забагато довіряла
І так вульгарно душу оголяла.
Розбите серце не болить.
В одну трагічну мить
Все зупинилося,
Життя змінилося,
Але, здається,
Серце знову так б’ється.
На вулиці зустріла одного свого друга:
«В житті моїм, шановний, настала чорна смуга.
А смуги дві існують, їх кожен розрізняє.
Ні чорної, ні білої ніхто не обирає.
Біда живе для того, щоб кожен міг здійснити
Свою чарівну мрію – на краще світ змінити.